Погода радує. Ще й мокрий сніг обіцяють 😈

Дощ, дощ, дощ… Нескінченний і якийсь дуже мокрий. Заспокоюючий вночі своїм шумом по даху й дратуючий вдень. З іншого боку, я маю від цієї погоди купу вторинних переваг, оскільки без жодного сумління можу залишатися вдома, не вигадуючи ніяких виправдань. Сиджу, пишу. Точніше - редагую. Редагування я люблю. Текст вже готовий й ти лише граєшся з акцентами, щось уточнюєш, щось посилюєш.

Щоправда, мені знов дісталися наші азіатські друзі. З їхніми текстами я іноді почуваюся, як Кевін з «Надприродного», коли він намагався розшифрувати скрижалі 😁

Ні, там, де написано тайська/англійська ніякої англійської по факту немає. І перекладач онлайн значну частину цього клинопису не зчитує. Доводиться шукати, шукати й шукати! Дякую, боже, що вигадав міжнародні інституції, адже від них є такі користь - вони розміщують на своїх сайтах законодавство країн-членів 😁

Заїхали друзі і ми трошечки проапгрейділи та отдизайнірили моє вікно. Точніше - нарешті встановили мою лампу для квіточок, яку я купила ще колиииись. Ну і я переселила туди мої орхідеї. Справа в тому, що на вікнах у мене - плівка. З моїми собаксами фіранки це unreal. А квіточки хоЦЦа. Тому ось такий компромісний варіант.

Собакси влаштувалися тут же. Як я ні намагалася від них збігти - мій план з тріском провалився. Бо собакси влаштовували під дверми такі істерики, що не впустити їх було просто неможливо. Щоправда вночі я все ще намагаюся відвоювати собі шматочок ліжечка, але перевага явно на їхньому боці.

А це чергове фото з серії "Коли ти - маленький Крокодікюль, але у тебе є великий друзяка Степанідзе"

Черговий сюрпрайз від Ромочки. Цього разу вона вкрала й зжерла авокадо, огірок і кабачок. Добре хоч дійсно їстівне. Бо до цього вона намагалася зʼїсти паливні пелети й півонію разом з горшиком. Собакса з деменцією - той ще атракціон. Я ледве встигаю відібрати все, що вона встигає вкрасти. Старенька вже. Сподіваюсь, в її віці я не буду намагатись гризти паливні брикети.