Прогулянка: Каплиця Святого Сімейства на Стелла Маріс у Хайфі
49 comments
Я хочу вам показати невеличке мальовниче місце, що розташоване на горі Кармель, у Хайфі в районі Стелла Маріс. Першу світлину в цьому дописі я зробив наприкінці березня 2021 року. Подивимось як це місце виглядає через три роки.
Прямо біля входу є паркування. На самому початку спуску до каплиці є маленький майданчик із кількома лавками. Там можна відпочити та помилуватися вечірнім заходом сонця, якщо раптом немає бажання йти весь шлях вниз. Але сьогодні я маю намір дійти до кінця та сфотографувати все, щоб поділитися побаченим з вами.
Шлях досить тернистий, як і все наше життя. Стежка для відвідувачів, схоже, утворилася природним чином — витоптуванням. Навколо ростуть дерева та кущі; в деяких місцях доводиться пробиратися крізь гілки, що нависають над проходом.
Грунт тут переважно глиняний, з великим камінням, яке оголилося після проливних дощів останніх років. Можливо, це навмисно так зроблено, щоб стежка нагадувала маршрут для екстремального туризму. Іншими словами, муніципалітет не займається благоустроєм туристичних місць. А це місце дійсно красиве, особливо взимку, коли не спекотно, усе зелене й квітуче.
Зараз грудень, природа в Ізраїлі починає прокидатися: зеленіють схили гори Кармель, які ще зовсім недавно були сіро-жовтими й непримітними. Стежка поступово змінює структуру й місцями перетворюється на кам'янисту доріжку, яка згодом просто зникає, і доводиться йти по скелі, відполірованій іншими людьми, туристами й дощами.
В одному місці я мало не впав, послизнувшись на гладкому камені. Зазвичай у мене немає проблем із пересуванням по камінню, але я не очікував, що скеля буде настільки слизькою. Це було несподівано.
Під час спуску внизу вже можна побачити мету моєї прогулянки — Каплиця Святого Сімейства. Не запитуйте мене чому вона так називається, бо не знаю. Цю будівлю зведено у 60-х роках ХХ століття на місці колишнього млина, який так і не добудували. Невелика каплиця майже завжди зачинена. Однак зі спостережних майданчиків навколо неї відкривається чудовий вид на західне узбережжя Хайфи. Каплиця Святого Сімейства — це тихе й усамітнене місце, де колись лунали молитви та піснеспіви. Вона розташована на стародавньому шляху, що веде від монастиря Стелла Маріс до печери пророка Іллі. Цей маршрут, відомий як «шлях монахів», має глибокі історичні корені. Колись він був важливою дорогою для транспортування води та вантажів до монастиря, адже на вершині гори Кармель немає джерел води. Ця каплиця — це не просто будівля, а символ духовного шляху, що нагадує про багатовікові традиції, людські долі та глибокі історичні зв’язки, які об’єднали гору Кармель і монастир Стелла Маріс.
Мільйони років тому ці камені були частиною давнього ландшафту. Можливо, вони потрапили сюди з водою, вітром чи навіть льодовиками, осівши на дні річки або моря. З часом поверх них накопичився шар піску, бруду чи інших осадів. Під тиском нових шарів і під дією мінералів, розчинених у воді, цей шар ущільнився й став скелею, а каміння залишилося запечатаним усередині. Згодом, через дощі, вітер і сонце, верхні шари породи почали руйнуватися. М’які частини скелі вивітрювалися, а твердіші камені залишилися на поверхні, оголюючи цей дивовижний малюнок природи.
Вдалині, на узбережжі моря, ми бачимо Інститут дослідження морів і озер. Колись, багато років тому, Ізраїль зіткнувся з важливим питанням: як ефективно управляти своїми обмеженими водними ресурсами? Так і з’явилася ідея створити місце, де науковці зможуть не лише вивчати, але й захищати морські та прісноводні екосистеми. Так виник інститут, який став науковою опорою країни. Щодня там кипить робота. Одні вчені досліджують Середземне море, вимірюючи температуру води та відстежуючи підводні течії. Інші спостерігають за Галілейським озером Кінерет, перевіряючи якість води та стан його екосистеми. Хтось створює новітні технології для боротьби з забрудненням, а хтось розробляє методи опріснення води, що рятують Ізраїль від посухи. Інститут не обмежується кордонами Ізраїлю: його двері відкриті для міжнародної співпраці. Науковці обмінюються знаннями з колегами з Європи, Азії та США.
На фото зображені дві дикі рослини: цикламен і дикий нарцис. В Ізраїлі зима — це час пробудження природи, коли земля, насичена довгоочікуваними дощами, вкривається зеленню та квітами. Дикі цикламени й нарциси — одні з рослин, які є символами зими. Цикламени ростуть на кам’янистих схилах і в затінених місцях під деревами. До січня розпускаються витончені квіти цикламенів — білі або рожеві. Бульба цієї рослини накопичує вологу влітку, що дозволяє пережити посуху й знову ожити з першими дощами. Поруч з ними часто зустрічається дикий нарцис. Його довге вузьке листя виростає одночасно з цикламенами. Незважаючи на простоту, нарцис вражає своєю красою, розпускаючи білосніжні квіти з ніжною жовтою короною. В Ізраїлі нарциси цвітуть недовго.
10 років тому двері до Каплиці Святого Сімейства були відкриті, але всередині не було нічого примітного. Внутрішні стіни розмальовані графіті, на підлозі валялися старі ковдри та ганчірки, будівля виглядала занедбаною та запущеною. Можливо, це місце було тимчасовим притулком для безхатьків чи наркоманів. Може, сьогодні його й привели до ладу, але перевірити це немає можливості.
Я обійшов каплицю зліва й передімною відкрився маленький оглядовий майданчик з панорамним видом на море та західне узбережжя Хайфи. Під ногами гравій, а замість огорожі викладено каміння. Так навіть краще. Надмірна кількість огорож мене дратує: це зайвий контроль, наче я живу в інкубаторі. А тут усе по-людськи ))
З висоти, як на цьому фото, відкривається дивовижний вид на район Кір’ят-Шпринцак, де поєднуються урбаністичний ландшафт і природа — так характерні для Хайфи. Житлові будинки представляють собою багатоквартирні споруди, збудовані в середині та другій половині ХХ століття. Їхній світлий фасад і пласкі дахи з вбудованими сонячними панелями ідеально вписуються в клімат регіону. Західніше — узбережжя. Середземне море тут здається безкраїм, особливо в ясні дні, коли небо й вода зливаються в єдину синю гладь. Звідси видно берегові лінії, які ведуть до пляжів.
Я трохи затримався на оглядовому майданчику — це кінцева точка мого маршруту. Звісно, я міг би ще пошукати пригод, спробувати спуститися вниз і пролізти крізь густі кущі (жартую!). Але настав час повертатися.
Перед тим як рушити назад, мій погляд випадково помітив знайомий символ — тризуб. Наш український тризуб. І мені стало приємно від того, що тут була колись тусовка патріотично налаштованих українців.
Шлях у зворотному напрямку був менш приємним. Довелося йти вгору, обходити травою небезпечні ділянки стежки з тонким і пухким шаром ґрунту на напівоголеній кам’яній поверхні гори. Можливо, я зробив помилку, не сфотографувавши зворотний шлях і вид знизу. Але справа в тому, що поруч розташований військовий об’єкт, а фотографувати його — найгірша ідея.
Муніципалітет Хайфи нагадує, що все під контролем. Але це цинічне глумління над мешканцями та туристами.
Насправді, ідеально повторити мою прогулянку в більш дощові місяці зими — у січні чи лютому, коли максимально зелено й цвіте багато зимових рослин. Але спеціально чекати місяць чи два я не буду, краще просто повторно пройти цей маршрут і зробити нові фото в інших барвах.
Дякую всім за увагу!
Comments