На цей заголовок мене сьогодні надихнув сьогоднішній пост @cranium. Він зрезонував із тим, що я роблю постійно - якщо я бачу якийсь цікавий момент впродовж дня, я його фотографую. Якась частина з того потрапляє у мій щоденний пост на Стіміті, якась частина до інших соцмереж, дечим мені не хочеться ділитися із світом і це лишається у сімейному фотоархіві. Але без цих фотографій мені важко потім пригадати день, який я прожив. От нема фото - і здається що цього дня і не було ((. Ще багато в чому допомагають освіжити пам'ять ось такі подібні записи у блокчейні (тому я намагаюся не пропустити ведення свого онлайн-щоденника, адже тут річ не лише у якійсь матеріальній винагороді, а втому, що я зберігаю тут частинку себе, своєї пам'яті і можливо я таким чином частково реалізую своє егоїстичне бажання залишити по собі слід, щоб інші люди колись, читаючи ці рядки, знали, що я існував, жив, радів, сумував, була така людина на цій грішній Землі).
От і мій сьогоднішній допис, як приблизно 90% моїх дописів у Стіміті, складається от із таких спійманих митей (добре, що зараз навіть бюджетні смартфони вже дозволяють робити пристойні фото, лиш потрібно підшукати модель). Перша яскрава мить сьогоднішнього дня - метелик, що ожив від тепла опалюваної хати і вилетів із якогось закутка необжитого другого поверху і прилетів до дверей на балкон у кімнаті, де я влаштував собі імпровізований "кабінет". Влітку (чи вже може восени, коли комахи відчувають подих зими) багато з них проникають в будинок через майже постійно відкриті вікна чи двері на терасу (заднім виходом ми точно користуємося частіше, ніж основним, коли на вулиці тепло) і ціпеніють у різних кутках, коли холоднішає і ще не палиться. Але як тільки запускається опалювальна система, то багато з них будиться, бо думає, що прийшла весна. Це, наприклад, вже не перший метелик, котрий прилетів відволікти мене від роботи.
Далі буде серія пійманих миттєвостей, бо ми з дружиною та Даринкою (Маркіян зараз у бабусі в Яворові) повезли Максима на прогулянку, ловити, знову ж таки, коротку паузу, коли на небі з'явилося сонечко. Це зараз відбувається лише на дуже короткий проміжок часу, і коли забаришся, залишишся без хорошого настрою, який дає прогулянка при гарній погоді, а також без "спійманих" камерою митей.
А тут я намагався передати на фото справжній рій якоїсь дрібної мошкари. Бо мене вразив той факт, що вони літають, коли так холодно (не зважаючи на сонце), а не в типовий дня них сезон літньої спеки.
Майже пустий сад із кількома старими деревами біля дороги викликає химерне відчуття місця, що загубилося в часі, бо далі по вулиці та й загалом в околицях, активно будуються будинки та котеджі, бо місця в нас дуже гарні, а до міста двадцять хвилин їзди.
Дорогою до нас прибилась якась добродушна псина (бо це була саме вона) і супроводжувала до самого дому, а потім десь зникла:
Як я вже згадував у вчорашньому дописі, мені дуже подобаються осінні модрини, дуже красиво виглядає їхня яскраво-жовта крона, особливо освітлена сонцем:
Намагаюся красиво сфотографувати майже останні промінці сонечка, що дуже швидко хилиться до горизонту:
Коли ми ідемо вздовж дороги, здається, що сонячного світла ще багато:
Але тільки ми прийшли додому, не встигли зчутися, як сонечка реально вже закотилося за небокрай. Я ледве встиг зробити фото 😊:
Ось з таких митей сьогодні складався мій день 🙂.